Фотопроект "Сновиди" - це питання та відповіді, які постають час від часу в буденності справ, це гарна і водночас жахлива казка про реальність, сумніви та страх.
Весь фотопроект пронизаний питанням: що змушує людину блукати уві сні?
Підсвідомість дає підказки саме у снах: сновидам сниться щоденна праця, монотонна, як музика, що поставлена на повтор.
Все це - лише метафори, сховані за візуалізацією талановитого фотографа Жені Мальчика.
Варто поглянути глибше, і стає зрозуміло: подані у фотографіях образи насправді є уособленням сучасного соціуму з притаманними чи нав’язанами йому обов'язками. Це замкнуте коло, з якого важко, але так потрібно вибратися, бо власне життя - це більше, ніж думка соціуму.
Сцена 1.
Містичне сяйво місяця і стомлені руки, що механічно раз за разом виконують вже завчені рухи, рутинний кругообіг невиконаної роботи, яка мов нескошена зелена трава заплутує дівчат у своїх обіймах.
Сцена 2.
Перепочинок, який не грає особливої ролі, бо все це лише на мить. А потім все повториться знову.
Сцена 3.
Дівчата потрапляють у поле, що тривожно шумить височезними стеблами нескошеної трави. Взявши до рук коси, сновиди вирушають у темно-зелене море невиконаної роботи.
Сцена 4.
Герої перевтілюються в чудернацькі опудала на пустинному полі, які не в змозі нічого зробити з власною рутиною, тому й стоять на місці, то зводячи, то розводячи руками.
Сцена 5.
Навіть коли закінчується один етап праці, починається інший, яким є носіння глечиків, що уособлює безглузді вимоги оточення займатися певною роботою, бо так потрібно не індивідууму, а соціуму.
Сцена 6.
Крізь марево сну дівчата беруться до рубання дров, десятки та мільйон щоденних обов'язків. Вони немов примари, які зайняті не жіночною справою.
Сцена 7.
Сон досягає свого апогею: дівчата сиплять золоті зерна, хоча годувати ними нікого. Це внутрішні переживання, які зберігаються і замовчуються самими ними.
Автор проекту та фотограф - Женя Мальчик
Модель - Юлія Погоріла
Візажист - Олена Карево
Одяг - ETNODIM
