ua ru en
(097) 888-92-92
Вул. Верхний Вал, 58
8 хвилин пішки від станції метро «Контрактова площа»
ПН-ПТ 10:00-20:00
СБ-НД 11:00-19:00
Етнодім - магазин вишиванок
Карта проїзду

Український народний одяг

 

Історія розвитку Українського народного одягу.

Український народний одяг формувався впродовж століть. Він найясравіше виявлявся в особливості різних етнографічних груп і водночас це важливе етнографічне джерело для вивчення етногенезу українського народу.
У давньоруських письмових джерелах свідчення про одяг зустрічаємо в літописах. Наприклад, у Галицько-Волинському літописі описується костюм князя Володимира Васильовича. У письмових пам'ятках, що належать до ХІІ-ХІІІ ст., в поемі Слово о полку Ігоревім подаються згадки про окремі елементи одягу цього періоду.
Чимало відомостей про одяг різних суспільних верств стародавньої Русі є і в Слові Даниїла Заточника та інших письмових джерелах.
Ще більше значення для вивчення народного одягу мають іконографічні джерела ( мініатюри, фрески, мозаїка). Про деякі компоненти давнього українського одягу можна судити з ілюстрацій. Радзівіллівського або Кенінгсберзького літописного зводу, доведеного до 1206 р. У ньому вміщується 617 мініатюр.
Багатий матеріал зафіксований на фресках і мозаїчних настінних зображеннях Софійського собору в Києві. На них, крім одягу Ярослава Мудрого та його сім'ї, зображений одяг скоморохів, музикантів, мисливців.
Відомості про український одяг ХV-ХVІІ ст. зустрічаємо в творах закордоних авторів - мемуарах іноземних послів, місіонерів, мандрівників. Італійський мандрівник Жільбер де Лануа, котрий перебував 1412 - 1421 рр. у Луцьку, Кам'янці-Подільському і Кременці, згадує про руські вишивані рукавиці і шапки. Шведський посол Готтерд Велінг, відвідавши 1656-1657 рр. Україну, писав чоловіки й жінки взимку одягалися в довгі кожухи з великим коміром; жінки вбиралися у сорочки та виткані з вовни червоні й переткані білими нитками запаски, носили чоботи. Крім цього, він подав відомості і про такі види зимового одягу козацької старшини, як кожухи зі смушковими комірами.
Серед мемуарів першої половини ХVІІ ст. особливу увагу привертає твір французького військового інженера Гі де Боплана Опис України. Цікаві матеріали подав у мемуарах за 1670 - 1672 рр. Ільріх Бердум. Крім опису одягу шляхти, він описав одяг селян. Одяг гуцулів у ХVІІІ ст. описав Бальзатар Гаке та ін.
У ХІІІ-ХІХ ст. з'явилися дослідження, присвячені побутові окремих етнографічних груп українського народу. Велику цінність мають іконографічні матеріали, які дають можливість реконструювати і окремі деталі, і комплекси. Тут слід наголосити на винятковій цінності малюнків Глаговського Першої половини ХІХ ст., які відтворюють одяг різних верств населення та ентнографічних груп Західних областей України. Вони цінні ще й тим, що автор показав у кольорі крій, матеріал, відмінності чоловічого верхнього одягу. Аналогічну роботу виконав етнограф-збирач Д.П.Дела-Фліз у Східних областях України.
В архівних документах, описах майна, матеріалах купівлі, продажу, а також тестаментах ХVІ-ХІХ ст. зберігається багато описів різноманітного одягу, тканин, сукна.
В багатій спадщині Т.Г.Шевченка також залишилися натуральні зарисовки комплексів чоловічого і жіночого одягу. Особливу увагу він звертав на одяг біднішного селянства.
У другій половині ХІХ ст. народний одяг став предметом спеціальних досліджень, зокрема, А.П.Чубинського (видав сім томів Трудов этнографической экспедиции) та Я.Головацького, який розглядав одяг населення України як джерело вивчення етнічної історії народу. Помітний внесок у вивченні цієї галузі зробили зарубіжні вчені, наприклад, польський етнограф К.Машинський, чеський дослідник Л.Нідерле (Славянские древности) та інші.
У післявоєнний час вийшли в світ праці про народний одяг. Серед них - дослідження Г.Маслової з питань специфіки одягу та генезис окремих його видів. На сьогодні досліджено народний одяг окремих етнографічних груп українського народу (бойків, гуцулів, поміщиків, подолян). Найбільш відома праця з цього питання - монографія К.Матейко Український народний одяг.
Поділля (Західне і Східне)
Західне Поділля. Жіночі сорочки уставкового типу додільні, іноді короткі, колір стоячий і викладений, спереду вишитий. Форми поясного одягу мали два види незшита обгортка, фати і спідниця. Обгортки окремих районів Поділля відрізняються лише колоритом. Обгортку в талії закріпляли поясом або вузькою крайкою.
Колорит горботок завжди погоджений з колоритом пояса і вишивок. Для північних районів Поділля характерні вовняні каркасні спідниці-літники і вибійчасті спідниці-димки, необхідним компонентом жіночого поясного одягу були запаски.
Нагрудний одяг - корсети з круглим вирізом горловини, приталені, з вовняної тканини, оздоблені. Верхнім одягом були полька з відрізною спиною, зі зборами, довга до колін, полотняні каптани з відлогою, сіраки з білої вовни, але вже без відлоги,  з білої овечої шкіри, покриті сукном. Взимку носили кожухи з приталеною спиною. Для підпорізування поясного і верхнього одягу виготовляли ткані, плетені пояси з китицями на кінцях.
Дівчата на свято одягали вінки, що вкривали всю голову. Прикрасами служили квіти, гердани тощо. Заміжні жінки пов'язували голову наміткою, раптухом, який кілька разів складали, обвивали голову, а поверх вкладали кибалку (дерев'яний обруч) для підтримання хустки.
У комплекс чоловічного одягу входили сорочка з широкими відкритими рукавами, вишитими пазухою, коміром, манжетами, і довгі полотняні штани, підперезані кольоровим поясом. Зверху одягали кожушані безрукавки - кептарі, камізельки з фабричних тканин, каптани, які на початку ХХ ст. витіснили кацабайки.
У деяких районах носили полотняні куртки та короткі сукняні сіраки. Найпоширенішою формою була опанча з відлогами, яку в ХІХ ст. змінив верхній суконний одяг.
Парубоцькі головні убори - солом'яні кресані, прикрашені шнурочками, герданами. Старші люди носили кресані без прикрас. Взимку одягали баранячі шапки конусоподібної форми. Чоботи були з невиправленої шкіри.
На Східному Поділлі жіночі сорочки-уставкові і тунікоподібні, додільні і до підточки, з коміром стоячим або викладеним, рукав з манжетами. Поясний одяг - плахта, запаска (носли по дві). Наприкінці ХІХ ст. побутували дуже довгі спідниці. Замість фартухів до спідниці прив'язували хустку. Поверх сорочки одягали безрукавку-катанку, подібну на кірсетку.
До верхнього одягу належали жакети з рукавами кацафайки, кофти, а також свити, гуньки, кожухи.
На території усього Поділля жінки носили на свято жовті або чорні сап'янці. Чоботи оздоблювали аплікаціями.

Орнамент та композиційна структура.
Серед підприємств Укрхудожпрому кількісно переважають ті, що випускають вишивані вироби. Це й не дивно. В розмаїтті українського декоративного мистецтва художнє вишивання посідає одне з провідних місць. Це - один з найулюбленіших і найрозповсюдженіших видів народної творчості.
Святковий народний костюм здавна ніс відбиток творчої індивідуальності майстрині, відзначався яскравою барвистістю. Вишивка - складова частина народного костюма. Нині вона застосовується і в одязі сучасного краю, надаючи йому своєрідності й неповторності.          На підприємствах Украхудожпрому, що спеціалізуються по вишивці, ведеться постійна й кропітка робота по збиранню зразків старовинної вишивки, по вивченню і творчому переосмисленню здобутків минулого. Це тим цікавіше, що українська вишивка неоднорідна.
Розмаїття життя, думки і почуття, краса навколишньої природі - усе знаходило своє образне втілення у вишивках. Тонке поетичне сприйняття світу знайшло відбиття навіть у назвах орнаментальних мотивів та елементів барвінок, хмелик, дубок, гарбузове листя, зозулька тощо.
Художня виразність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольорів, вмілого їх поєднання, а й значною мірою від правильного вибору техніки виконання. Ось чому у вишивці є та відшліфована сторіччями єдність орнаменту та засобів його творення. На Україні кожна місцевість має свої улюблені техніки вишивання, їх традиційне кольорове рішення. Існує понад 100 технік - основних і допоміжних. Це рахункові й ажурні, різноманітні шви вільного малюнка.
Композиції вишивок різноманітні, їх розміщення будується за чітко продуманою схемою, що випливає з логіки конструкції крою, в основі якого лежать прямокутні форми. Це створює великі можливості для декоративного оформлення вишивкою.
Найбільша увага в народному костюмі приділялася оздобленню чоловічих та жіночих сорочок. У чоловічих сорочках - оздобленню комірця і застібки на грудях (манишки), в жіночому костюмі - вишивці рукава.
До багатих традицій вишивки Поділля звертаються художники Одеської фабрики ім.Жанни Лбурб, Уманської фабрики ім.30-річчя ВЛКСМ та виробничо-художнього об'єднання Вінничанка, одного з провідних підприємств Укрхудожпрому. Об'єднанню підпорядковані визначні центри на Поділлі в с.Клембівка та с.Городківка. Особливою славою користуються бездоганні за своєю технікою високохудожні вишивки с.Клембівка.
Поділля займає територію між Південним Бугом і Дністром, його умовно поділяють на Західне, Східне Поділля і Подністров'я. Подільська вишивка - одна з найбільш складних і красивих на Україні.
У вишивці Східного Поділля переважають геометричні мотиви складних сполучень, мініатюрна розробка їх справляє враження дорогоцінної мозаїки.
Класичною технікою Поділля є низь чорного і червоного кольорів, які лягають густими насиченими лініями. Це техніка виконується з вивороту, а на лиці, як на негативі, має протилежний вигляд щодо розміщення кольорів.
Різні засоби виконання низі зумовили її назви паршива низь, сліпа, дрібненька , цвіткова та ін. Дуже вдало майстрині користуються графічною лінією для підкреслення основних мас орнаменту червоний колір обводиться чорним, чорний - червоним. Для усунення одноманітності узорів застосовують ритмічне чергування чорного і червоного кольорів у шаховому порядку.
Чорний колір вишивки був домінуючим, іноді до нього додавали темно-вишневий або ж у червоно-чорну гаму включали жовтий чи зелений. Особливо вміло вишивальниці використовували біле тло полотна, що стає повноправним елементом орнаменту.
Дуже люблять на Поділлі, особливо у Клембівці, житній колір у поєднанні з чорним, що в жіночих і чоловічих сорочках виглядає дуже ефектно. Широко застосовували у Клембівці також гаптування на бомбаку - тонкому полотні золотими і срібними нитками - широм.
Вишивка білим по білому у Клембівці, на відміну від вишивки на Полтавщині, відзначається компактністю ювелірно розроблених мотивів, застосуванням філігранних технік (солов'їні вічка, зерновий вивід, довбанка). Особливо цікава техніка солов'їні вічка. Це поєднання чотирьох невеличких квадратиків з кругленькою дірочкою посередині. Ця техніка потребує великої майстерності в розробці деталей. Сорочки, вишиті білим або жовтим, були весільні і тому оздоблювались особливо ретельно і виразно. Своєрідні сорочки Західного Поділля. Вони відзначаються темним колоритом. Це чорний з малою домішкою темно-червоного або жовтого. Вишивка має складну композицію і розміщується на комірі, чохлах. Особливістю сорочок Зах.Поділля є наявність двох вертикальних ліній на грудях - погрудки, трьох на спині, а також пишно оздобленого рукава. Це широка горизонтальна смуга пашка з трьох частин і розшивка рукава у вигляді трьох вертикальних смуг рослинно-геометричного орнаменту або ж косих смуг, здебільшого геометричного малюнка.
Вишивки Тернопільської обл. відзначаються густим, темним, аж до чорного, колоритом. Виконані вовною, густі, без пробілів, орнаменти суцільно вкривають рукави жіночих сорочок, гаптовані поверхневим швом. З початку ХХ ст. вишивка набула яскравіших кольорів, поширились хрестикова техніка, квіткові орнаменти.
Для надання сорочкам особливо святкового вигляду маси орнаменту, що вкривають усе тло рукава, розцвічували срібним і золотими нитками. Легкості й ажурності сорочкам надає змережування окремих частин павучками.
На Поділлі поширеним жіночим убором була перемітка - одни з найдавніших засобів пов'язування голови заміжньої жінки. У різних районах склалася своя традиціця щодо пов'язування переміток, але кінці її завжди залишались вільними, і на них добре читався малюнок вишивки золотими і срібними нитками.

Матеріали та обладнання для народного одягу
Матеріал лляні, бавовняні, конопляні, вовняні тканини, білі домоткані полотна та тканини фабричного виготовлення, колінкор, перкаль, шовк і под.
Основні типи сорочока тунікоподібні; з уставками; з кокетками.
Тунікоподібні жіночі  і чоловічі сорочки кроїли з одного перегнутого на плечах полотнища. Обидві частини (передня і задня поли) були рівними. По центру перегнутого полотнища на плечах вирізали горловину без коміра, з простою обшивкою навколо шиї і робили розріз на грудях по середині передньої поли - пазуху. Це станок сорочок. До перегнутого полотнища, нагорі станка з обох боків (по пітканню) пришивали два довгих прямих рукави. Тунікоподібні сорочки були з бочками і без них. У сорочках з бочками під рукавами до стану пишиті вставки - бочки. Вони розширюють сорочку. Між рукавами і бочками під пахвами вшивали клинці (ластки). Сорочки без бочків шили із широкого полотна, з прямим розрізом пазухи, стоячим комірцем тощо.
На Україні поширений тип уставкових сорочок. Уставки (плечові вставки, пашки, вуставки) - це прямокутні (інколи трапецієвидні) куски полотна, пришиті між передньою і задньою полами на плечах із спуском до рукавів по основі або пітканню стану сорочки. Вони розширюють плечову частину сорочки і дають змогу призбирувати і горловину, і рукав, котрий пришивають до уставки.
Сорочки з кокетками виникли під впливом міської моди. Кокетка - неширока смужка на ширину спинки (грудей), до неї пришиті предня і задня пола сорочки.
За довжиною суцільних чи підрізних полотнищ полів сорочки поділяються на дві групи додільні (суцільні) і до підточки до стану (з двох частин верхньої плечової - станка і нижньої поясної підточки).
Локальні різновиди основних типів крою вияляються і в методах поєднання плечових вставок і рукавів із станком; величині і формі уставок, ластовиць і рукавів; характері призбирування верхньої частини рукавів і горловини; крої коміра, рукавів тощо. Сорочки розрізняють за місцем розміщення розрізу (пазухи) посередині станка, з боку, іноді і на спині; за способом її застібання зав'язування через петельки, на гудзики, брошки тощо. За формою коміра сорочки поділяються на підгрупи із вузькими обшивками, дрібно зібраною горловиною на нитку, із стоячим коміром, з викладним великим коміром, без коміра (з круглим чотирикутним або овальним човниковим вирізом). За кроєм рукавів з прямими широкими рукавами, зібраними при зап'ясті на нитку, з манжетами - чохлами, рюрешками і под.
Безуставкові сорочки мають підгрупи чумацькі, лоцманські. В них вишивка розташована вздовж пазухи, на комірі, по низу прямих, незбираних широких рукавів.
Чоловічі сорочки, як і жіночі, поділяються за кроєм на два основних типи: уставкові і безуставкові. Різновидність підтипів створює крій рукавів, коміра, довжина полів. Чоловічі безуставкові тупікоподібні сорочки з прямими рукавами, вставленими бочками, вузьким стоячим коміром, а сорочки з уставками - з відкладеним коміром, зібраними рукавами на манжетах.
У сорочках з уставками вишивка на пках, комірі, манжетах. Підгрупу уставкових сорочок створюють так звані стрілкові, вистіжкові. На плечах накладні смуги - стрілі. Такі сорочки набули поширення наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. на Полтавщині, Дніпропетровщині. З 20-х років в артілях, на фабриках почали виготовляти чоловічі сорочки - чумачки і гуцулки.
Локальні властивості сорочок виявляються у розміщенні вишивки на рукавах, комірі, нагрудній частині, подолі тощо.
За характером декорування сорочки поділяються на вишиті, мережані та ін.; за матеріалом мережання - вишиті шовком, золотими, срібними, металевими нитками, бісером і под., за колористичним трактуванням - вишиті (мережані) білими білими, сіруватими й охристими; чорними; червоними і чорними; червоними і синіми; різнокольоровими нитками.
Народні майстри, художники-модельєри своєю творчістю вносять нові риси у сучасне мистецтво маделювання сорочок.

 
 


Повернення до списку